Літературні твори учениці 5-А Кук Анни, присвячені Матері

Роздуми про найцінніше

Життя – це що за дивна річ,

Мелодія сердець, вальс дум, чарівних мрій?

Це ніжний крик, що рветься, серце розриває.

Неначе іграшками грає.

Подумаєш на мить: що цього не буває.

Немає нас, немає їх, нікого.

Подумати лише б на мить…

Подякуємо мамі.

Подякуєм за те, що ми тут є, що ми існуємо, живемо.

А зараз ми всі грізні дипломати,

І чути крики майже в кожній хаті.

Забули ми про ніжність, про любов.

Та чути дзвін і стук не будучих поезій.

Так, це вона.

Любов, надія, віра та журба, в обличчі тої, найріднішої, своєї.

Найбільш за все цінуєм ми життя своє і дорогих людей,

А матері – життя своїх дітей…

Мамині руки

Вони уміють все:

І стрічку в коси заплітати,

Й рушник гарненький вишивати,

І смажити, пекти, варити…

А як притулять тії руки

З любов’ю, ніжністю мене,

Тоді я знаю, наймиліша

У мене рідна мама є.

Бо тії руки так невпинно

Уміють важко працювать.

І в полі, в домі, й на роботі –

Від них усе в добро і лад.

А як надвечір мама сяде

На ту хвилинку відпочити,

То я цілую тії руки,

Що вчить мене добро робити.

Листи до мами

            Повідомлення в районній газеті сколихнуло усе місто. Маленька замітка журналіста про те, що у лісі діти знайшли зруйновану криївку. В землі були залишки металевого посуду, зітлілого одягу та сумка з листами ще воєнного часу.

           Листи на пожовклих клаптиках паперу, засипані землею не всі добре збереглися. Кому адресовані і від кого писані – не вказано. Тільки відомо, що писав Андрійко до мами.

           І от на адресу видавництва полилися листи від стареньких жінок – матерів. Кожна писала, що в неї був син Андрійко, який не повернувся з боїв. Пішов захищати6 країну, і вже скільки років, а звістки від нього нема. Кожна з тих мам сподівається, що то її Андрійко писав до неї.

           Видавництво вирішило опублікувати деякі листи, що найкраще збереглися, для всіх тих жінок, що й досі чекають своїх синів.

           Лист 1

           «Моя дорогенька матусю, пише до тебе твій Андрійко. Вчора був мій перший бій. Зізнаюсь тобі, що було дуже страшно. Але товариші, які вже давно тут, мене розрадили, казали, що всім страшно на початках. Сьогодні тихо. Світить ясне сонечко, співають пташки. І зовсім не здається, що то війна. Цілую тебе матусю».

          Лист 2

         «Моя матусю. Як я за тобою сумую…Вже скільки місяців минуло, а я не мав часу тобі написати. Ми все далі і далі прибираємось лісами. Б’ємо ворога. Знай, що твій син не боягуз. Я вже вмію влучно стріляти, вивчив спів різних птахів, добре знаю сліди звірів. День пролітає швидко, а от вночі, коли довкола тихо і є час відпочити, то згадую твої пиріжки. Як я їх любив хапати ще гарячими з печі, а ти завжди сміялась і казала: «Синок, синок, рум’яний пиріжок». Подумки я ті пиріжки вже не хапаю, а по шматочку відкушую і решту ховаю. Адже тут, навіть, сухенька шкоринка дуже дорога. Закінчую писати, може, ще трохи вдасться поспати. Твій Андрійко».

           Лист 3

        «Дорогенька моя матусю, ти не хвилюйся і не сумуй, що мене так довго немає. Чомусь ворог не хоче йти з нашої землі, але ти знай, ми переможемо! Країна буде вільною, ми всі будемо щасливі. За цей час я дуже змужнів. У мене тепер є вуса і борода. Ти б мене уже не впізнала. Маленький Андрійко, як ти мене завжди називала, уже виріс. Цілую. Уже хочу додому, до тебе, моя рідненька».

          Лист 4

          «Моя дорогенька матусенько, нещодавно ми зайшли на якийсь хутір, де в одній хатині живе бабця з дівчиною. Хатина маленька. Але всередині було тепло, чисто і дуже багато вишитих рушників. Це все вишивала Яринка. Зізнаюся, мамо, що та дівчина мені дуже сподобалася. Завтра ми вирушаємо в головний бій. Думаю, що війна скоро закінчиться, і тоді я приїду до тебе з Яринкою. Вона тобі обов’язково сподобається, адже уміє вишивати такі чудові рушники. До зустрічі. Твій син Андрійко».

         Журналіст повідомив, що цей лист був написаний останнім. Про долю юнака-бійця нічого більше не відомо. То ж кожна з матерів може вважати, що ці листи писані до неї. А наприкінці журналіст від імені видавництва подякував жінкам-матерям за їхніх синів, за їхню любов до країни, за хоробрість і надію на перемогу.